Андрій Волков: Робота – це те, що тримає мене в тонусі
Андрій Волков: Робота – це те, що тримає мене в тонусіУ Андрія Волкова, як і в усіх українців, лютневий ранок 2022-го розпочався з вибухів снарядів і тривожного слова «Війна». «Уже після обіду 24 лютого на Антонівському мосту були танки, гелікоптери та інша військова техніка. Разом з сім’єю та друзями довелося пробиватися з Херсону через зарості та чагарники. Родину поселив в Чернівцях, а сам пішов у військкомат. У листопаді вже був на нулі, – згадує ветеран. – Не довго спайперував, бо у квітні 2023 у Бахмуті отримав поранення, втратив дві ноги. Почалася шпитальна історія, спершу лікарня у місті у Часів Яр, потім Дружківка, Дніпро, Львів, Трускавець, Київ, Львів. У квітні потрапив до львівського центру протезування та реабілітації Superhumans. Знаєте, там працюють супер люди, бо вкінці травня завдяки їм я зміг самостійно ходити на протезах. З Superhumans почався наступний етап мого життя – пошук роботи та знайомство зі службою зайнятості».
Андрій Волков закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут (тепер – Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова), трудився інженером-механіком, відповідно бажав працювати за здобутим фахом. «Мені пропонували різні види навчання, – продовжує захисник, – Але на це я не погоджувався, хотів якомога швидше вийти з чотирьох стін, повернутися до людей, до колективу, приносити користь суспільству. Співпраця зі службою зайнятості розпочалася з телефонного дзвінка та з’ясування моїх побажань і можливостей. Пропонували різні варіанти роботи, організовували зустрічі з керівниками підприємств, забезпечували транспортом і разом зі мною були на співбесідах. Звісно, місце праці знайшлося не відразу і на це були вагомі причини: на деяких фірмах робота була пов’язана з відрядженнями або виїздами по місту, інколи доводилося відмовлятися через те, що необхідно було пройти лікування чи реабілітаційні процедури, а чекати працедавці не хотіли. А ще доводилося враховувати такі моменти як доїзд до роботи, її графік, зарплата. І таке місце праці служба зайнятості мені знайшла: тепер я не тільки працюю провідним інженером з надійності роботи обладнання у відділі головного механіка на одному із львівських заводів, а й маю комфортно облаштоване робоче місце. Його створили спеціально для мене й облаштували до моїх потреб. Це – спільний проєкт керівництва підприємства та посадовців служби зайнятості, які зробили все можливе, щоб робота не шкодила моєму здоров’ю. На 50 відсотків роблю те, що вмію, знаю, що вивчав в інституті. Решта – нові обов’язки, функції, проєкти. До війни я здебільшого крутив гайки, а тепер – в основному працюю з ноутбуком і програмним забезпеченням. Головне – я маю роботу, і це тримає мене в тонусі».
За порадою спеціалістів ЛОЦЗ дирекція заводу скористалася програмою надання компенсацій за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю. Для Андрія Волкова фірма придбала офісне та промислове програмне забезпечення, комп’ютерне крісло-трансформер, ноутбук. Ці витрати завод покрив через компенсаційну програму. Андрій Юрійович каже, що крісло дуже зручне, має кілька допоміжних опцій, зокрема, коли втомлюється спина, його можна розкласти, щоби хвилину-другу відпочити. «Знаєте, я дуже радий, що працюю в такому дружньому колективі, де як начальство, так і співробітники намагаються підтримати мене і словом, і ділом. За обладнане робоче місце – особлива подяка. Тепер усім кажу: інвалідність – не вирок, є в нас добрі люди, які зрозуміють, допоможуть, підкажуть і не залишать на одинці з проблемою. Але й самому треба проявляти активність, не замикатися, бути відкритим, жити своє життя, радіти кожному світанку, працювати, допомагати фронту та наближати перемогу».
